A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Оваднівська громада
Волинська область, Володимир-Волинський район

Село Руда

Дата: 26.12.2020 10:34
Кількість переглядів: 16

Село Руда

 

Руда – село Гайківської сільської ради, розташоване в долині річки Турії, на її лівому березі за 23 кілометри на південний захід від районного центру Турійськ, за 10 кілометрів від залізничної станції Туропин. За два з половиною кілометри на захід від села проходить асфальтована дорога Володимир-Волинський – Любомль.

Легенди, що говорять про походження села різні. Одна з них говорить про те, що на південь від села на багато кілометрів тягнулись болота з багатошаровим вмістом торфу рудого кольору. Тому назва села – Руда. Інша, що тут ще за князівської доби добували болотяну залізну руду, тому і назвали поселення Рудою. Ще одна – що ранньої весни річка Турія розливалася і від великого вмісту в ній мулу береги ставали рудими.

Коли саме засновано село, ніхто не знає. На околиці села були знайдені кам’яні сокири, скребачки, ножі доби пізнього палеоліту.

Перша писемна згадка про село датується 1545 роком, коли воно було у власності Сольєна і відносилось до приліска села Верба. 1583 року село було у заставі в Івана Хрустицького і він платив за його володіння державі від 8-и димарів, 6-и городників і 2-х вальних коліс.

За описами Цинкаловського О., представленими в книзі  "Стара Волинь і Волинське Полісся", том І, с. 323, вид. Вінніпег: ІДВ 1986 р. говориться, що в селі на кінець 19 століття проживало 278 жителів у 53-х будинках. На околиці села стояла дерев’яна церква, невідомо коли і ким побудована.   

Село входило до складу Вербської волості Володимир-Волинського повіту і в ньому проживало на 1906-й рік 278 жителів у 75-и будинках. Це за даними "Списку населених місць Волинської губернії".

В роки першої світової війни жителів було примусово евакуйоване в Катеринославську губернію, а село спалене.

Жителі повернулися в село 1918-1919рр. і почали відбудовувати село, а частина населення розселилася по хуторах Поруб, Мунтувка, Мощанка, Гидово, Високе, Савлукове, Бірки, Жидівка.

В 30-х роках ХХ століття частина річки Туріїї була перегороджена греблею, на якій збудували водяний млин.

На правому березі річки Турія функціонувала чотирьохрічна школа. Приміщення школи було велике, просторе. Учнів більше 100 чоловік, які навчав один вчитель у дві зміни. Починали навчання молитвою, а закінчували подякою. Навчання велося польською мовою. Вивчали такі предмети: арифметика, читання, письмо, природознавство. Закон Божий приходив читати православний священик.

Трагічною була сторінка років Великої Вітчизняної війни для жителів села і околиць. Часто на село нападали загони поляків і мешканці змушені були чи то серед дня, чи серед ночі втікати зі своїх домівок, переховуючись по лісах та сусідських селах.

В кінці літа 1943 року російський солдат "ворошиловський стрілок", що втік з полону і переховувався в селі Руда із засідки розстріляв з кулемета декількох польських вояків. За це загін польських шовіністів, які квартирували в селі Білин, спалили село, церкву та було вбито 18 мирних жителів, в тому числі жінок і дітей, тих, які не встигли втекти з села. Ті люди, що сховалися на кладовищі неподалік, безпорадно спостерігали за загибеллю односельців.

У 1944 році по території села проходила оборонна лінія радянсько-німецького фронту. Чоловіків було мобілізовано до лав радянської армії. Багато з них загинули або пропали безвісти. Серед них Ю.О. Бозярук, І.Ф.Гаманюк, Т.Є.Гаманюк, С.С.Гоманюк, Г.І. Голуб, І.Й.Голуб, О.Г.Минькач, І.М.Радчук.

 У 1945-1947 рр. у навколишніх лісах переховувалися загони вояків УПА, кегебістів ("ястребків") та загони провокаторів.

Пізньої ночі до оселі сім’ї Заяць, що жила на хуторі Поруб, прийшли "партизани", попросили їсти. В сім’ї були малі діти, жінки, тому, боячись розправи, хазяїн дав харчів. А на ранок до оселі під’їхав "воронок" і сім’ю за зв’язок з бандерівцями вивезли в Сибір. (Записано зі слів Заяць Надії Євменівни, 1939 року народження, жительки хутора Поруб).

У 50-х роках ХХ століття із села вербували молодих хлопців на будівництво шахт у Донбасі. Трагічно закінчилася доля юнака Пилип’юка Володимира Пилиповича, який, не бажаючи їхати, намагався втекти, та його наздогнала куля "ястребка" Максимука Демида.

Після війни село відбудувалося і в 1947 році було організовано колгосп. Першим головою сільської ради був Мойсей Рудь.

 В тому ж році побудували восьмирічну школу, в яку ходили діти з Ягідного, Гайок, Замостів, Лісок, Писаревої Волі. Перші вчителі приїхали зі східних областей України. З Вінниччини була Юлія Михайлівна Семенюк, Галина Микитівна Свириденко, Василь Петрович і Женя Григорівна Частковські, Тетяна Дмитрівна та Василь Михайлович Зінкевичі. Більше сорока років вкладала свою душу і серце у виховання молодших школярів Любов Василівна Оленич. Школа працювала до 1969 року, пізніше була переведена у село Гайки.

Понад 40 років завідуючим клубом села Руда був Микола Іванович Ващук – людина великої душі і золотих рук. Ще довго будуть пам’ятати люди з навколишніх сіл дерев’яні вироби (вікна, двері, столи), зроблені руками майстра. Безліч плакатів, вивісок, стінних газет оформила ця талановита людина.

Щастить цьому маленькому селу на прекрасних людей. З середини 70-х років працює фельдшером в селі Леонід Степанович Пожар. Місцеві жителі ласкаво називають його "наш дохтор". А хіба тільки місцеві? Кваліфіковану допомогу надає він в цей нелегкий час жителям навколишніх сіл. Приїздять до нього навіть із сусідніх районів. Бо людина ця має лікарський талант від Бога. Кожного вислухає, розважить, якщо не зможе допомогти сам, порадить, куди звернутися. Він цікавиться народною медициною, практикувався у відомого лікаря мануальної терапії Касьяна.

Дякуючи ентузіазму Терешко Ольги Петрівни, Солодухи Анастасії Дмитрівни, отця Бориса (в миру Індзінський), неоціненній допомозі жителів навколишніх сіл, була збудована церква Різдва Пресвятої Богородиці, і ми можемо почути слово Боже українською мовою. Мешканці сіл Ліски, Руда, Гайки, які своїми мозолястими руками заробляють на прожиття, а приходячи в храм, прекрасними голосами возносять хвалу Богу. Хочеться подякувати Марії Пожар, Світлані Ревулі, Тетяні Цицюк, Ганні Минькач, Ніні Білецькій, Анастасії Солодусі, Ніні Лисюк, Ользі Терешко, Марії Березюк, Леоніду Пожару, Михайлу Базяруку, Федору Солодусі, Івану Копервасу, Семену Загурі, Сергію Ковалюку,  та регенту хору –Любомирі Стахів за велично піднесене звучання церковних піснеспівів.

Коли головою правління колгоспу імені Щорса був Олександр Максимович Адамчук, людина роботяща, розумна, то колгоспники почали отримувати прибутки. Було побудовано корівник, телятник, пункт штучного осіменіння, дизельну електростанцію, водонапірну башту. На навколишніх осушених болотах випасали ВРХ, а на піщаних і супіщаних ґрунтах вирощували непогані врожаї жита, картоплі, льону. Доярки Анастасія Солодуха, Ніна Білецька, Олена Павлюк, Ольга Терешко надоювали від корови по 2.5-3 тис. літрів молока. Високими були прирости ВРХ на відгодівлі, завдяки зусиллям Федора Солодухи, Надії та Миколи Петровичів.

1 грудня 1991 року 53 жителі села Руда взяли участь у Всеукраїнському референдумі на підтримання Акту про державну незалежність України. 51 з них проголосували за самостійну Україну (г. Народне слово №146 від 05.12.1991р.)


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь